Історія

Печера взяла свою назву від печер, видовбаних у високому скелястому правому березі річки Південний Буг. Відомо, що вони слугували схованкою для місцевого населення під час постійних набігів монгольських і турецьких завойовників. У ХVII столітті турецький султан призначив правителем Правобережної України молдавського господаря Григорія Дуку. Він присвоює собі титул «Господаря земель молдавських і земель українських». З метою заселення спустошених постійними війнами українських земель, Г.Дука звільнив переселенців на 15 років від податків і дав розпорядження на відбудову Канева, Корсуня, Могилева-Подільського, Ямполя та ряду інших міст. Для своєї ж «Господарской резиденции, в полку Браславском за Богом, в городу Печери велел знаменитый дом беде збудувати, и, в нём живучи, хотел обоими Украинскою и Волоскою землями владети»  Палац спорудили на вершині скелі над Бугом. Від містечка його відділяв глибокий рів та насипні вали колишньої фортеці. Залишки ровів, а також місце, де стояли в’їзні ворота, добре проглядаються й понині.

93970092

«На всех он, Дука, смотрел свысока, – писав молдавський літописець Нікулче, – дворец свой, стол свой он содержал по-царски. И когда выходил к народу, его взгляд был хмурым, для устрашения людей»

   До епохи правління Г.Дуки історики відносять заснування й печерського парку, який вважається одним із найстаріших на території Поділля. За свідченнями літописця, Дука, споглядаючи якось з балкона свого палацу порожній, гористий берег Бугу, був прикро вражений таким краєвидом. Саме тому він наказав підлеглим засадити берег найліпшими породами дерев. Парк мав форму великого прямокутника. Його розділяли навпіл дворядні липові алеї, які частково збереглися до нашого часу.

Після Г.Дуки гетьманом Правобережної України турецький султан призначає Юрія Хмельницького. Він влаштував свою резиденцію у Немирові, та його правління було недовгим. Бажаючи збільшити свої убогі прибутки, він запровадив цілий ряд нових податків. Серед них був і податок на наречених.  Щоб одружитися чи вийти заміж, потрібно було отримати дозвіл Юрія та заплатити за це велике мито.

Саме в той час у Немирові одружував сина багатий єврейський купець Орун (Аорон). У нього були налагоджені зв’язки з високими турецькими чинами, тому він знехтував подібною забороною і відсвяткував весілля, не заплативши гетьману мита. Юрій розлютився. Його охорона, не заставши Оруна вдома, спалила будинок і ув’язнила дружину єврея. Вона була покарана за турецьким звичаєм – із неї заживо було здерто шкіру. Орун негайно поскаржився турецькому паші, вимагаючи суду. За наказом останнього Хмельниченка заарештували, відвезли до Кам’янця, де і стратили – задушили та скинули у річку.

З падінням Дуки та стратою Юрія Хмельницького закінчується 27-річне панування турків на Поділлі. У 1699 році за Карловицьким договором Брацлавщина відходить до Польщі.

В 1711р. Печера та Даньківка переходять у власність римсько-католицького єпископа Ігнація Длузького. Саме він оновлює і розбудовує парк, закладений Дукою. Природний ландшафт використовується для побудови цілої системи гротів, шляхом нагромадження один на одного валунів, що надавало парку соєрідного романтичного вигляду.

Як і більшість парків на Вінничині, печерський парк розбудовувався у регулярному (геометричному) стилі, що з’явився в Україні під впливом модної на той час французької школи.

За сприяння Ігнація Длузького у 1764 році неподалік руїн колишньої резиденції Дуки, розпочинається будівництво церкви Різдва Богородиці на кошти, зібрані місцевим населенням. Для фундаменту було використано камінь зруйнованого палацу. Церква споруджувалася виключно з тесаних дубових балок без використання цвяхів. Біля 1865 р. неподалік від західної стіни церкви, розпочалося будівництво кам’яної триярусної дзвінниці. Залишилися згадки, що під час копання котловану будівельники виявили п’ять людських скелетів, вражаючих своїм розміром – близько 2,5 метрів.

Почергово перебуваючи у власності Заславських, Вишневецьких, Длузьких, у 1790 році Печера стає власністю Станіслава Щенського Потоцького (засновника Софіївки в Умані) Він визначає ці землі як придане своєї доньки Октавії (1783-1842), оцінивши їх у мільйон злотих.

У 1800 році Октавія Потоцька вийшла заміж за Яна Непомуцена Свейковського, який невдовзі на місті невеличкого маєтку розпочинає будівництво великого, розкішного, двоповерхового палацу в палладіанському стилі, який мав бути точною копією тульчинського маєтку його тестя Станіслава Потоцького, але значно меншим.

Після смерті Я. Свейковського в 1837 році печерський маєток переходить у власність його сина Сегізмунда, який у 1842 р. продає його своєму двоюрідному брату Костянтину Потоцькому(1815-1875рр.)

Незважаючи на те, що Потоцьким належало чимало маєтків як в Україні, так і в Польщі, все є таки вони перетворили Печеру на свою основну резиденцію. Для перебудови парку К. Потоцький запросив спеціаліста з паркового мистецтва ландшафтного типу, який максимально використав природну красу крутих, скелястих берегів Південного Бугу, що доповнювалась річковими порогами.  Дендрологічні багатства парку представлені червоним дубом, модриною, липою, ясенем, ялиною, австралійською та чорною сосною, грабом, берестом, каштаном, кущами барбарису, бузку, бузини, калини, спіренеї та ін.

З часом вся територія була обнесена високим гранітним муром. Виїхати з парку можна було лише через ворота, біля яких цілодобово стояла варта. Попасти з одного берега на інший можна було з допомогою порому, що ходив в районі парку, або пішохідного підвісного моста.

У 1875 р. після смерті батька, його власність, в тому числі Печера й Даньківка, успадковує його син Костянтин Костянтинович Іосиф Потоцький (1846-1909)  Новий власник перебудовує каплицю, споруджену Я-Н. Свейковським у 1825р.